Категорії розділу

Цвях номера [16]
Найцікавіше!
"Стояти!" [31]
Актуально [18]
Підсумки [2]
Реалії [9]
Суд та діло [4]
Позиція [1]
Корисно [5]
Знай наших! [7]
Така служба [10]
Люди в погонах [24]
Ветерани [8]

Статті

Головна » Статті » Ветерани

Учасник бойових дій і дільничний, перед яким шапку знімали

Нещодавно відсвяткував 80-річний ювілей учасник бойових дій у Великій Вітчизняній війні, ветеран органів внутрішніх справ підполковник міліції у відставці Микола Васильович Самусь, житель міста Берестечка Горохівського району Волинської області.
Минають роки – і, на жаль, усе менше залишається серед нас таких людей, тих, хто зі зброєю в руках воював за мирне життя проти ворогів у воєнне лихоліття, а потім понад чвертьвіку захищав безпеку громадян та правопорядок на службі в міліції. Тож нічого дивного, що серед гостей Миколи Васильовича того святкового дня був і кореспондент "Резонансу".

А що за скупими рядками біографії?
Микола Самусь родом із села Кутрів Горохівського району, яке знаходиться неподалік Берестечка. Щойно радянські війська визволили село з окупації, 15-річного хлопця забрали в "ястребки" – дали автомат, коня і доручили знешкоджувати учасників бандформувань: за можливості брати в полон, а хто не здається…
У "ястребках" юнак був два чи три роки. Саме ця, перша, служба запам’яталася сивочолому ветеранові найдужче – на все життя. Саме про неї – і тільки про неї – розповідав згодом дітям. Члени бандформувань, яких нині дехто вважає "героями визвольних змагань", були вкрай підступними: вдень могли з тобою мирно розмовляти, а вночі взяти "шмайсер" і "закрутку", прийти в хату... Юного Миколу вони нерідко шукали, щоб помститися. Коли служив у міліції, йому ще не було тридцяти років, а вже голова посивіла – вочевидь, далася взнаки саме війна з "героями", які боролися проти власного народу. Хоча, звісно, і в органах внутрішніх справ робота Миколі Васильовичу дісталася дуже непроста.
Усі тридцять сім календарних років (і ще й шість місяців – авт.) Самусь прослужив дільничним. І в Берестечку дільниця була важкою, і коли деякий час обслуговував Перемиль – мусив встигати займатися профілактикою злочинів та правопорушень, розкривати крадіжки і притягувати винних до адмінвідповідальності аж в одинадцяти селах. На заслужений відпочинок пішов у 1984 році у званні майора, згодом отримав звання підполковника міліції у відставці. Має державні і відомчі нагороди та величезну кількість заохочень.
Оце й увесь життєпис ветерана, але можна тільки уявляти собі, скільки всього Миколою Васильовичем пережито, якої праці йому коштували успіхи в службовій діяльності, з якою самовідданістю, не шкодуючи себе, боровся офіцер міліції за торжество Закону і спокій простих громадян.

Дочки мусили бути для всіх прикладом
Микола Васильович із, на жаль, нині покійною дружиною Людмилою Тимофіївною виростили двох дочок. Старша, Валентина Миколаївна, проживає із сім’єю в Німеччині. Молодша, Алла Миколаївна, ось уже двадцять років працює лікарем-епідеміологом у Луцькій міській клінічній лікарні.
Алла Самусь поділилася з кореспондентом "Резонансу" спогадами про те, яким чоловіком і батьком був Микола Васильович і як поєднував з особистим життям украй нелегку службу дільничного. Насамперед Аллі Миколаївні запам’яталося батько був високий, стрункий, підтягнутий. Форма міліціонера – завжди чиста, напрасована – йому напрочуд личила. Був дуже сильним, витривалим, замолоду взагалі не хворів – почав нездужати лише після шістдесяти літ.
Вмів усе зробити своїми руками. Сам збудував будинок, у якому й нині мешкає. Спочатку сім’я жила в "комуналці", потім перебрались у власну хату. Мав мотоцикл "Урал", любив їздити на полювання. Влучно стріляв не лише з мисливської рушниці, а й із табельної зброї – посідав перші місця на відомчих змаганнях.
Влітку Самусі виїжджали всією сім'єю на природу – до сіл Перемиль, Мерва. Іноді відпочивали в компанії з товаришами Миколи Васильовича, які теж любили проводити вихідні серед довкілля. Розпалювали вогнище, варили юшку.
Сніданок, обід, вечеря – вся сім'я збиралася за одним столом, якщо тільки батько був не на службі. Діти ні в чому не знали недостатку. Втім, батьком дільничний Самусь був водночас і люблячим і дуже строгим: перевіряв домашні завдання, якщо учениці чогось не розуміли, пояснював, проте дівчатка завжди мусили бути найкращими у класі, прикладом для інших учнів.
– Можливо, батько був інколи і занадто строгим – зізналась Алла Миколаївна – зате ми повиростали людьми. Я закінчила школу з відзнакою і вступила до медучилища без іспитів; зараз – лікар вищої категорії...
Товариші по службі та начальство часто приїжджали до Миколи Васильовича в гості. Але діти не сиділи за одним столом із дорослими, і батько не втаємничував їх у свої проблеми, не переносив негаразди на службі в сім'ю. Дочки жодного разу не чули від нього нецензурного слова.

"От Самусь – оце був дільничний!"
Ветерана міліції привітали з поважним ювілеєм заступник начальника з кадрового забезпечення Горохівського райвідділу УМВС України в області майор міліції Наталія Слюсар, голова ради районної організації Асоціації ветеранів та пенсіонерів ОВС України Степан Гладун, колеги, які вже також перебувають на заслуженому відпочинку. Серед них зокрема – Іван Васильович Дядюк, котрий служив з Миколою Васильовичем Самусем із 1964 року, тривалий час суміщаючи посади командира відділення, старшини і начальника КПЗ.
До поздоровлень долучилися берестечківський міський голова Микола Шотік, а також делегація з міського будинку культури, яка привітала Миколу Васильовича піснями та поетичними рядками, заспівала "Многая літа", не забула побажати і щасливих новорічних та різдвяних свят.
Теплих слів щирої шани на адресу ювіляра прозвучало багато. Як пригадує Степан Гладун, перед Миколою Васильовичем у селах шапку знімали. І досі згадують як дільничного тільки добрим словом, навіть кажуть: "От Самусь був участковий!"
– Видно, Самусь підняв планку настільки високо, що теперішні працівники міліції не дотягують, – зазначив Степан Іванович. – Щоправда, і повага до міліції в суспільстві тоді була значно вищою... А Микола Васильович був і прекрасним дільничним, і відмінним опером в одній особі. І головне, що він був справедливим: винен – значить, винен, а ні – значить, ні.
Залишається тільки ще раз, через газету, поздоровити Миколу Васильовича Самуся з 80-літтям – і хай збуваються всі найкращі побажання: щастя Вам, усіляких радостей і гараздів, а головне – здоровя і ще багато-багато літ прожити!
Юрій СОСНИЦЬКИЙ, газета "Резонанс"
Категорія: Ветерани | Додав: nekrot (26.01.2010)
Переглядів: 919 | Теги: ветерани ОВС, дільничний, Рада ветеранів УМВС, Горохівський РВ УМВС

Пошук по сайту

Про нас

Друзі сайту