Інспектор по роботі з населенням та громадськими формуваннями Старовижівського РВ УМВС капітан міліції Наталія ОСІЙЧУКВ селі Секунь Старовижівського району проживала сім'я – Тамара та Олександр. Разом з ними доживав своє життя батько Олександра – літня людина 1929 року народження.
17 травня нинішнього року близько 23-ї години дід Лазар, як його називали у селі, помер, і син вирішив із похованням не зволікати, а провести наступного дня. Як належить, покійника треба підготувати до цього, і частіш за все цим займаються жінки. Оскільки в будинку була лише одна жінка, то вона попросила допомогти це зробити свою односельчанку – Людмилу. На допомогу прийшов і її чоловік – Степан, і зразу ж всі приступили до роботи, адже все потрібно було приготувати за одну ніч.
Чоловіки зайнялись чоловічими справами, а жінки взялись за свої обов'язки. Тамара, на правах старшої в цьому будинку, повела Людмилу в комору, де ще з давніх часів стояла скриня, в якій лежав одяг покійника, в тому числі і той, у котрому він себе заповідав похоронити. Перебираючи речі, не побачила, як зі скрині випала зав'язана на вузлик хустинка. Зате Людмила її зразу запримітила, однак вирішила промовчати. Тамара, продовжуючи вишукувати потрібне, прихопила і гроші, що лежали серед одягу.
Після того як обоє вийшли з комори "зачарований вузлик" не давав спокою Людмилі, і вона тишком-нишком повернулася. Розв'язавши тремтячими руками хустинку, побачила купу грошей. Не маючи часу їх перераховувати, швидко засунула їх собі в кишеню і вийшла з комори. Вона даремно боялася, що хтось може звернути увагу на її походеньки по хаті, позаяк кожен був зайнятий свою справою, в тому числі, звісно, і син та невістка покійного.
Через кілька днів після поховання батька Олександр та Тамара згадали, що ще батько призбирав 1500 грн. на смерть, і ці гроші мали знаходитись у скрині. Однак там не виявилось навіть сліду – хустинки, в яку вони були замотані. Ніхто з проживаючих у будинку не посмів би взяти ці гроші на побутові покупки, оскільки вони були відкладені ним "на похорони". Не хотів дід Лазар і після смерті бути тягарем для рідних, а тому призбирав трішки грошей, як це люблять робити старіші люди, щоб вистачило на поховання та поминки.
Обшукавши весь будинок і не натрапивши на заощадження, стало подружжя пригадувати все, що відбувалось тут в останні дні. Підозри падали то на одних, то на інших, а тому спочатку вирішили міліцію не вмішувати, надіялися, що спрацює людська совість. А вона у Людмили в цей час мовчала. Та й яка може бути совість у людини, котра всі кошти, які потрапляють до її рук, витрачає на спиртне?
Не маючи терпіння, Людмила почала тринькати гроші майже на другий день після похорону. Зароблені вони були не важкою працею, а тому буквально витікали між пальцями на різні дрібниці, а точніше на спиртне і закуску. Давала гроші сусідам, синові та чоловікові і знову ж таки на придбання алкоголю. А ще хотіли придбати телевізор у односельчан, але не змогли через те, що він раптом згорів. Ось так і "справляла поминки по дідові" вся Людмилина сім'я аж 13 днів.
На той час, коли родичі покійного зрозуміли, що про совість навіть не може бути мови, в Людмили залишилося 500 гривень, і то тільки завдяки тому, що це була велика купюра.
31 травня терпінню потерпілих настав кінець, і вони звернулися до Старовижівського райвідділу міліції.
"Спочатку Людмила та її сім'я спробували нас дурити: то вони в тому місці взяли гроші, то в іншому. Одначе правдивість їхніх розповідей можна було легко перевірити, а тому через деякий час вони почали розказувати правду, хоч їм це дуже не хотілось робити", – розповідає дільничний інспектор міліції Андрій Панасюк.
Нещодавно Старовижівський районний суд виніс вирок відносно Людмили – позбавлення волі на 1 рік 6 місяців з іспитовим строком на 1 рік 3 місяці.
