Глядачі серіалів пам’ятають, як недавно на телебаченні транслювався фільм "Сонька – золотая ручка". Я пригадую, як переживали цю трагедію наші жінки. Буквально не могли дочекатись початку серіалу. І на роботі і вдома велись постійні розмови про головну героїню цього фільму, всі їй співчували. Мене завжди вражає те, як за долю вигаданої Соньки, Любки, Насті і т.д. (бо подібні серіали не встигають змінювати один одного) турбуються майже всі жінки України, забувши про своїх дітей, чоловіків та сімейні обов’язки. В цей час їх навіть відволікати не слід, бо можна нарватись на грубість, оскільки вирішується доля головних героїнь, а їхні долі порівняно з перевіркою домашнього завдання у власних дітей чи приготуванням їжі для сім’ї набагато вагоміші. Якось почула серед слідчих-чоловіків Старовижівського райвідділу УМВС, як вони одну з представниць прекрасної половини людства, яка була помічена не в одному злочині по Старовижівському району, назвали "Олька – золотая ручка". Суд не встигав засуджувати її, як вона знову вчиняла злочини. А все почалось тоді, коли Оля, закінчивши Старовижівський ліцей, повернулась у рідне село Брунетівка. Не маючи власних коштів, старалась, як кажуть, "упасти комусь на хвіст", щоб щось перекусити. Якось випадково почула, що знайомий односельчанин Петро – інвалід 3-ї групи – отримав пенсію і пішов у загул. Вона і собі вирішила провідати його, так би мовити, на дому. Зайшовши в будинок, побачила нетверезого господаря з його п’яним другом Володимиром. Ольга, розсердившись, що хтось виявився спритнішим, почала виштовхувати Володю з будинку, проте той не дуже поспішав, а тому, обурившись, почав у відповідь шарпати й Олю. На мед почали злітатися бджоли з усього села – підійшла ще одна жінка, яка також не проти була б випити нахаляву. Ольга, присівши біля Петра, трішки заспокоїлась, однак, побачивши гроші, які стирчали з його кишені, нагнулась до господаря, раптово вихопила їх та відразу вибігла з будинку. Петро ще спробував її наздогнати, однак та рвонула щосили на своєму велосипеді. А щоб господар відстав узагалі, кинула позад себе декілька менших купюр, і той справді зупинився. На викрадені гроші накупляла собі продуктів, а частину, за її словами, загубила втікаючи від Петра. Рівно через 15 днів, у кінці серпня, заманулось їй викрасти гроші у своєї односельчанки. Знаючи, що остання зберігає ключ від вхідних дверей під цеглиною, яка лежить поряд із дверима, відімкнула їх та проникла в середину будинку. Там, натрапивши на господарську сумку, в якій була тисяча гривень, витягла одну купюру – сотку, а інші поклала назад, надіючись, що крадіжку не помітять. Двері замкнула на замок, а ключі повернула на місце. Це, як-то кажуть, натрапила на золоту жилу, бо вже буквально на перший день вересня, побачивши, що сім’я Музичуків (де перед цим украла гроші) пішла копати картоплю, Ольга знову побрела до будинку, де, проникнувши тим же самим способом, із жіночої сумочки викрала 300 грн. І цього разу вона не стала забирати всі гроші, бо хоч як кортіло прихопити всю суму, здоровий глузд підказав усе ж таки частину залишити на місці. Однак це їй не допомогло, оскільки господиня побачила точну кількість зникнення грошей і першого і другого разу – й одразу ж запідозрила в цьому Ольгу. І вже 7 вересня було порушено кримінальну справу за двома статями КК України – ч.1 ст.186 (грабіж) та ч.3 ст.185 (крадіжка з проникненням в житло). 24 листопада Старовижівським районним судом Ольга була засуджена до 4 років позбавлення волі з випробувальним терміном 3 роки. Якщо коротко роз’яснити, то це виглядає так: Ольгу в тюрму ніхто не посадив, а дали три роки, протягом яких вона повинна була поводитись ідеально – не вчиняти кримінальних злочинів і бажано дрібних правопорушень, і з часом судимість була б знята. Пригоди Ольги, можливо, на цьому і завершилися б, якби в двадцятих числах жовтня не зустріла вона свого односельчанина Віталія. Той почав жалітись на своє життя-буття, оскільки проживав з дружиною та маленькою дитинкою в будинку, який дістався йому від бабусі. Хатинка старенька, практично без умов проживання. А ще поскаржився на те, що навіть немає чавунної плити для варіння. Грошей, щоб придбати плиту, також немає в молодої сім’ї. Поки він так розповідав про своє життя, Оля пригадала, що неподалік магазину, в хаті-пустці, може бути така річ і що можна спробувати взяти її безкоштовно. Цю ідею висловила вголос і була повністю підтримана Віталієм, оскільки, як вони гадали, за будинком ніхто не наглядає, а сама господиня проживає в місті Луцьку. Вирішили залучити до цього діла ще Володимира – того самого, що Ольга намагалась вигнати з будинку Петра. Прибувши до вищезазначеної хатини, Володимир пасатижами, котрі взяв з дому, вийняв з вікна скляну шибку, і всі троє проникли в середину. В одній з кімнат виявили чавунну плиту, тобто саме те, по що прийшли. Але тут-таки подумалось, що в господарстві не завадить і чугун, і кільця до плити, тож їх вирішили теж прихопити із собою. Після описаних пригод усі разом добрались до будинку Віталія, де він з радісним обличчям повідомив дружині про придбані буквально за безцінь речі та попросив могорич – розрахуватися з людьми за допомогу. Крадіжку з хати-пустки виявлено було майже відразу, оскільки за нею все ж таки наглядали односельчани. Щоправда, коли про цю подію повідомляли дільничного інспектора міліції Максимця Богдана, назвати злодія ніхто не зміг. Однак недовго довелось покористуватись Віталію та його сім’ї викраденими речами, позаяк через декілька днів дільничний прийшов до їхнього будинку з відповідними запитаннями… І ось проти всіх осіб із компанії, в тому числі й Ольги, знову порушена кримінальна справа за ч.3 ст. 185 КК України і всі троє знаходяться в очікуванні суду. Для всіх них це не вперше, адже всі вже раніше судимі. Наталія ОСІЙЧУК, інспектор по роботі з населенням та громадськими формуваннями Старовижівського РВ УМВС капітан міліції
Глядачі серіалів пам’ятають, як недавно на телебаченні транслювався фільм "Сонька – золотая ручка". Я пригадую, як переживали цю трагедію наші жінки. Буквально не могли дочекатись початку серіалу. І на роботі і вдома велись постійні розмови про головну героїню цього фільму, всі їй співчували. Мене завжди вражає те, як за долю вигаданої Соньки, Любки, Насті і т.д. (бо подібні серіали не встигають змінювати один одного) турбуються майже всі жінки України, забувши про своїх дітей, чоловіків та сімейні обов’язки. В цей час їх навіть відволікати не слід, бо можна нарватись на грубість, оскільки вирішується доля головних героїнь, а їхні долі порівняно з перевіркою домашнього завдання у власних дітей чи приготуванням їжі для сім’ї набагато вагоміші.
