Міліціонер урятував вішальника, або Чи не забагато в нас самогубств?
"А ви напишіть щось по самогубствах", – почула від слідчого Старовижівського РВ УМВС на своє прохання розповісти про роботу слідчих. "Я ось не так давно працюю в райвідділі, але не один раз задавався питанням на рахунок подібних фактів. Мені як працівнику міліції не доводиться багато витрачати часу для того, щоб зібрати матеріали по самовбивствах – опитати декілька чоловік, призначити судово-медичну експертизу і по її результатах винести постанову. Однак, окрім того, що я працюю слідчим, мені, як людині завжди боляче дивитись на родичів померлого, оскільки вони ніяк не можуть повірити, що їх син, чи чоловік, чи брат зважився на таке. Я спробував зіставити усі факти, на які проводив виїзди, і помітив, що самовбивства відбуваються частіше коли повний місяць – а ще кажуть, що він ніяк не впливає на нас", – продовжував розповідь слідчий Микола Петручик. З цим повністю погоджується і старший слідчий Віталій Сачук, який ще й додав, що цікавився цим питанням у психіатрів і ті підтвердили, що тільки надходить повня, так і чекай збільшення самогубств. "Коли працював у м. Ковелі слідчим, то на повний місяць три дні підряд були вішальники", – пригадує Віталій. На сьогодні по Україні щодня відбувається 25 фактів вмисного спричинення собі смерті. Вирішила поцікавитись, що по цьому діється в нашому Старовижівському районі, і виявила, що протягом 2009 року 7 чоловік покінчили життя самогубством шляхом повішення, ще одного встигли зняти з петлі та відкачати, а двоє втопились (родичі кажуть, що не самогубство, а в результаті вживання алкоголю, одначе факт залишається фактом), тобто всього 10 чоловік бажали настання смерті. Довелось і дільничному, який пропрацював півроку в міліції, стикнутись із цим. Прийшовши до одного з будинків у Старій Вижівці по заяві, маючи намір отримати пояснення від чоловіка та заявниці, побачив, що чоловік, рознервувавшись, вийшов з приміщення. Дільничний, підозрюючи те, що той може втекти кудись, сказав, щоб донька подивилась за батьком і в разі чого кликала його. За мить дочка уже стояла на порозі з повними жаху очима і крикнула, що батько повісився. Дільничний Василь Євтушик, швидко зорієнтувавшись в обстановці, вискочив з будинку і не довго думаючи обрізав мотузку, на якій висів чоловік. Одним словом, завдяки рішучим діям дочки та міліціонера залишилась живою людина. Перечитуючи статистику самогубств, думаю – чи не забагато їх для Старовижівського району? Які причини штовхнули людей на цей вчинок? Психологи кажуть, що хоч жінки і вважаються слабкою статтю, проте вони легше переживають невдачі, негаразди і завжди знаходять вихід зі складних ситуацій. Так, серед тих, хто довів до кінця самогубство, є лише 1 жінка, всі інші чоловіки. Отже з чоловіками, як ми бачимо, все набагато складніше. Якщо переглянути усі випадки, то побачимо, що в основному це люди, які прожили в середньому до 55 років на цій землі ( 1958 – 1967 років народження і тільки один 1978 р.н.), одружені і неодружені, практично майже всі мали одну ваду – зловживали спиртними напоями. Щоденно їх головним завданням було розжитись на пляшку горілки і, випивши, забутись у тривожному сні до повторної дози. І так із дня в день, втративши будь-який інтерес до життя, діставши собою всіх родичів та знайомих, відчуваючи себе непотрібними нікому, в один із днів вирішують покінчити з цими постійними докорами зі сторони дружини чи батьків, не бачачи для себе іншого виходу із ситуації. І з усіх знарядь самовбивства обирають саме петлю, незалежно з чого зроблену – з мотузки чи кабеля. Мені довелось переглянути фотографії декількох вішальників, і я вам скажу, що вони аж ніяк не тішать око – тим більше, їх, буває, не зразу знаходять після смерті. Які думки рояться в голові цих нещасних в останні хвилини їхнього життя? Чи надіються вони на те, що там їм буде краще, чи навіть і не думають про те, чи є це "там"? Окремі з них залишають передсмертні записки, але в більшості вони не витрачають час на такі дрібниці, оскільки швидко стараються виконати задумане. Коли ж читаєш ці нашвидкуруч зроблені записи, залишені для нас – живих, складається таке враження, що людина була не при своєму розумі. Та й чи може людина при здоровому глузді зробити те, що вона робить із собою? "Декілька років тому моїй матері довелось побувати в Почаївській Лаврі. Залишилась вона на ніч у готелі, який знаходиться на території Лаври. В кімнаті, де її поселили, ще було декілька жінок. Із однією з них вона розговорилась і та їй розповіла, що якось спробувала покінчити життя самогубством. Приготувала петлю, просунула туди голову, і коли голова була вже там, побачила перед собою якісь страшні створіння, які тикали в неї тризубцями, щоб вона швидше зашморгнула на собі шнур. Злякавшись цих тварюк, вона різко відсахнулась назад і зашморг щільно обхопив її шию. Добре, що в цей час прийшли родичі і встигли перерізати петлю. Після того, що їй довелось побачити, з її голови назавжди вилетіла думка покінчити життя самогубством", – розповів один із працівників міліції. З власного досвіду знаю, що самовбивць не відспівують священики, і це чи не єдиний гріх, який не буде ніколи прощений людині. Один чоловік, працюючи сторожем у церкві, вночі вирішив помолитись до Бога за упокій душі свого родича, який покінчив життя самогубством. Запаливши декілька свічок, приступив до молитви і майже зразу ж відчув тремтіння підсвічника, на якому горіли свічки. Тремтіння швидко переростало вже у двиготіння, і через декілька секунд підсвічник взагалі був перекинутий невидимою силою. До того ж по всій церкві стояв такий гул, що сторож з переляку втік із Храму. І ось він звертається до священиків за допомогою, щоб ті роз’яснили, в чому тут причина. А причина в тому, що за самовбивць не моляться в церквах, і їх подальша доля "там" залежить від родичів чи знайомих, які можуть лише в домашніх молитвах згадувати цих людей. Ми, люди, дуже слабкі для того щоб боротися з духами, а цей чоловік спробував, не маючи ніякої духовної сили. Про те, що існує інший світ – світ духів, сумніватись не доводиться. На рахунок цього питання мною було прочитано купу літератури, і не тільки праці священиків, а й науковців, психіатрів, тобто людей, які, починаючи вивчати ці питання, були закоренілими атеїстами. Однак, як показує практика, навіть вони поступово перетворювались на віруючих людей, якщо не в повній мірі, то принаймні увірували в те, що є наступне життя. Так, декілька років тому мені до рук потрапила книга колишнього атеїста Раймонда Моуді – лікаря, вченого, який на основі тривалих спостережень за своїми пацієнтами, що пережили клінічну смерть, написав книгу "Життя після життя", з якої, до речі, було б варто починати свої знання невіруючим у подібні факти. Не зашкодило б прочитати цю книгу і людям, які надумали вчинити самогубство, проте, як я вже вказувала, більшість з них не переймаються такими питаннями, оскільки вони взагалі нічим не переймаються. А тому цим повинні зайнятись родичі, якщо вони вбачають хоч найменшу підозру про вчинення самогубства. А також сім’я, де є подібні особи, повинна знати про те, що частіше всього для здійснення запланованого такі особи обирають горища, підсобні приміщення, тобто місця, де менше народу і де ніхто не зашкодить довести діло до кінця. Старайтесь не покидати таких людей ні на хвилину, ходіть буквально по п’ятах, і, можливо, вам вдасться зберегти його (чи її) життя. Мине якийсь час і цій людині самій перехочеться робити заплановане. "Якщо не хочуть родичі читати передсмертні записки зі словами "Прощайте! Пробачте мені за все", хай бережуть своїх рідних", – додає старший слідчий Віталій Сачук. Наталія ОСІЙЧУК, інспектор по роботі з населенням та громадськими формуваннями Старовижівського РВ УМВС капітан міліції
"А ви напишіть щось по самогубствах", – почула від слідчого Старовижівського РВ УМВС на своє прохання розповісти про роботу слідчих.
