Категорії розділу

Цвях номера [16]
Найцікавіше!
"Стояти!" [31]
Актуально [18]
Підсумки [2]
Реалії [9]
Суд та діло [4]
Позиція [1]
Корисно [5]
Знай наших! [7]
Така служба [10]
Люди в погонах [24]
Ветерани [8]

Статті

Головна » Статті » Люди в погонах

Жінці-слідчому легше знаходити спільну мову з підозрюваними

Юлія СІЛІЧ, ВЗГ УМВС України у Волинській області
У бурхливому вирі життя ми часто не помічаємо простих, сором'язливих та водночас надзвичайно потрібних людей. Серед працівників міліції таких багато. Часто саме від них залежить людське життя, відчуття справедливості для тих, хто, можливо, вже зневірився у сьогоденні. Від їхніх професійних дій врешті-решт залежить, на яку сторону переважать терези Феміди. До цієї когорти належать і ті, хто обрав професію слідчого. Їхній обов'язок – це пошук істини у заплутаних обставинах кримінальної справи.

Впізнати працівника міліції в тендітній симпатичній дівчині можна лише за уважним поглядом і впевненою поведінкою. Вже два роки Людмила Семенюк працює слідчим відділу розкриття злочинів проти життя і здоров’я особи слідчого управління УМВС України у Волинській області. Свою кар’єрну стежину розпочала ще 2005 року, коли відразу після закінчення Київської національної академії внутрішніх справ пішла працювати до Луцького міськвідділу УМВС.
– Пані Людмило, Ви з дитинства мріяли стати міліціонером чи на це вплинув якийсь випадок у Вашому житті?
– У шкільні роки прочитала багато книг, де головні герої – міліціонери, прості дільничні, "опера", дивилась надзвичайно популярний на той час серіал про Каменську… І вже тоді мріяла про долю в погонах. Тому після закінчення школи без вагань вирішила вступити до Університету внутрішніх справ. Навчання мені дуже подобалось, тому вже після перших практик вирішила бути слідчим. Можливо, тут перемогло і те, що маленьким дівчиськом, бігаючи у дворі з однолітками, завжди захищала слабших і беззахисних дітлахів, старалась дійти згоди у всьому і вимагала, щоб усе було чесно і справедливо. Мені надзвичайно подобалась романтика цієї роботи, хотілося встановлювати справедливість, стояти на варті прав та інтересів громадян. Та коли прийшла працювати до правоохоронних структур, зрозуміла, що міліція – це "тяжка романтика" і аж ніяк не безтурботна...
 – Вiд чого залежить якiсть роботи слiдчого?
 – Багато в чому вiд таких його якостей, як принциповiсть, чеснiсть, сумлiннiсть, а також скрупульознiсть, ретельнiсть. Дуже важливо всi завдання, поставленi керiвництвом, виконувати чiтко i, головне, своєчасно. У цьому сенсi наша робота чимось нагадує конвеєр.
 – Чи доводилося Вам коли-небудь жалкувати про обрану професію?
 – Знаєте, робота слідчого є надзвичайно складною, потребує неабиякої концентрації уваги, займає багато часу – іноді навіть доводиться залишатися на роботі на ніч, аби встигнути в поставлені строки завершити розслідування. Колись був такий випадок, що повернулася з роботи близько десятої години вечора перед святкуванням Нового року. Признаюсь чесно, не хотілось уже ні святкування, ні тієї роботи. А іноді буває, працюєш, на хвилинку-дві відволічешся і замрієшся – думаєш, може, справді варто змінити роботу, але подивишся на гору справ, що лежать перед тобою, і відразу повертаєшся до реалій.
– Пані Людмило, чи не важко жінці працювати слідчим? Це ж треба на місця пригоди виїжджати, допитувати підозрюваних, в камери до них ходити. Чи бували випадки, що погрожували вам "зеки”?
 – Я вже, можна сказати, звикла до своєї роботи. Зараз не уявляю, що могла б працювати у медицині, як моя мама, або ж у сфері культури, як тато. До того ж мала в житті хороших вчителів. З теплими почуттями завжди згадую свого першого наставника – Сергія Поторася. Адже завдяки Сергію Васильовичу я відбулась як професіонал. Він не тільки передав мені набутий досвід, а й навчив людяності. А ця якість для слідчого – обов’язкова. Щодо погроз, то бували такі випадки. Нерідко телефонні дзвінки серед ночі заставляли мене здригатися. Але бувало й таке, що навпаки – колишні засуджені приходили мені дякувати. В такі моменти неабияк гордишся своєю роботою.
 – Чи пам’ятаєте свої перші робочі будні? Як зустріла Вас міліція?
 – Спершу було складно. Лякало те, що працюєш у чоловічому колективі, не знаєш, як хто зреагує на твоє прохання про підказку або ж допомогу. А тепер з радістю згадую колектив, у котрому робила свої перші кроки як слідчий. Сприйняли чоловіки мене неабияк тепло. Ніхто ніколи не відмовляв у допомозі. Пам’ятаю перші свої справи: я запитувала усіх своїх колег їхньої думки, уважно слухала, і тоді робила свої висновки.
 – Не шкода "садити”?
 – Звичайно, шкода... але є Закон. І якщо вже я обрала для себе таку професію – мушу дотримуватись усіх її аспектів. Головне у моїй роботі пам’ятати, що коли розслідуєш справу – вирішуєш долю людини.
 – Яка кримiнальна справа Вам бiльш за все запам'яталася i чому?
 – Ви знаєте, кожна справа особлива. Звісно, щось стирається з пам’яті, а щось залишається. Проте перший розкритий злочин пам’ятаю, ніби це було сьогодні. То був замах на грабіж. Невідомі особи хотіли пограбувати чоловіка, при цьому нанесли йому ряд ударів. Один із них відразу визнав свою вину, а інший – ні. Через деякий час мене викликають до суду. Заходжу в кабінет, представляюсь – слідчий Семенюк. А суддя не піднімаючи очей говорить: "Ну, проходь, будемо розбиратись, як це ти і навіщо підозрюваному пальці в двері зажимала". А коли підняв голову – розсміявся. Перед ним стояла дівчина 22 років ростом у 160 см. Виявляється, підозрюваний неодноразово жалівся, що я його катую... застосовую над ним насильство. Ну і, звичайно, найбільше запам’ятовуються вбивства, зґвалтування. Та в моменти розслідування таких справ найголовніше керуватися не емоціями, а здоровим глуздом... хоча для нас, жінок, це іноді й буває складно.
 – Існує стереотип, що для жінки така професія як слідчий є досить важкою. Дехто навіть каже, що жінка у такій роботі ніколи не зможе досягнути рівня чоловіка. Ваше бачення?
 – Я вважаю, що в такій професії жінка має перевагу як більш психологічно підкована. Звичайно, чоловіки сильніші по натурі, їм легше. Але ми, жінки, ставимось до своєї роботи більш відповідально. Взяти навіть допит підозрюваного. Перші секунди, можливо, таке якесь є непорозуміння, але потім людина починає розповідати. Ти конкретно ведеш з нею справу. Зі всіма знаходжу спільну мову. Можу сказати, що мені, наприклад, з підозрюваним чоловіком набагато легше проводити досудове слідство, ніж із підозрюваною жінкою. А от не кожен чоловік-слідчий зуміє знайти спільну мову з жінкою.

…Розмовляючи з цієї тендітною і в той же час напрочуд сильною духом дівчиною, розумієш, що навантаження у слiдчих серйозне. На цей час у пані Людмили в провадженнi перебуває близько 5 кримiнальних справ, усі – за фактами особливо тяжких злочинів. Робочий день ненормований. На вирiшення особистих проблем часу практично не залишається. Та й без вихiдних часом доводиться працювати. Але, щоб досягти позитивного результату в роботi, потрiбно повнiстю вiддаватися улюбленiй справi. I, незважаючи на всi труднощi й складностi служби, Людмила упевнена, що слiдчий – її професiя за покликанням. Звичайно, тi, хто не витримує колосального навантаження, йдуть. Ідуть ще й тому, що слiдчий постiйно зiштовхується з людським горем, насильством, стражданням. Але для тих, хто залишається в цiй професiї, вона стає сенсом життя.
Категорія: Люди в погонах | Додав: nekrot (08.03.2010)
Переглядів: 2588 | Теги: слідчий, СУ УМВС

Пошук по сайту

Про нас

Друзі сайту