Камінь-каширський ліквідатор-чорнобилець – найстарший офіцер міліції в районі
Андрій АНАТОЛЬСЬКИЙ, газета "Резонанс" Фото автора26 квітня з нагоди 24-х роковин аварії на Чорнобильській АЕС в Україні вшановували ліквідаторів наслідків катастрофи, які ціною власного здоров'я, а то й життя рятували від смертоносної радіації нашу країну і весь світ. З роками міліціонерів-чорнобильців усе менше залишається в лавах діючих працівників органів внутрішніх справ. Одним із них є 47-річний підполковник міліції Василь Смітюх – старший оперуповноважений сектору ДСБЕЗ Камінь-Каширського РВ УМВС України у Волинській області.
МАРОДЕРІВ ЗАТРИМУВАЛИ ЧАСТО Василь Пилипович родом із села Оленине Камінь-Каширського району. Майбутній правоохоронець із дитинства дуже любив спорт – мав розряди із самбо, дзюдо, легкої атлетики, виконав навіть норматив кандидата в майстри з лижного спорту. Здобувши неповну середню освіту, подався на навчання на факультет геології гірничого технікуму аж у місто Антрацит Луганської області. Обрав цей навчальний заклад саме тому, що там багато уваги приділялося спорту, були хороші умови для тренувань. Закінчивши технікум, хлопець із Волині пішов на службу в армію – і потрапив у спортроту в Московський військовий округ. Спочатку під час служби з'явилося бажання стати тренером. Але односельчанин Олександр Сидорук, який також служив у Московському окрузі, тільки у військах МВС, загітував Василя йти в міліцію.
У Чорнобильській зоні Смітюх служив з 15 січня 1988 року і протягом місяця, а потрапив туди будучи курсантом Львівської середньої спеціальної школи міліції. Пригадує, до Чорнобиля направили до 200 чоловік з курсу – всіх, хто не мав протипоказань щодо здоров'я. З курсантами поїхав і дехто з викладачів на чолі із заступником начальника училища.
Основним завданням ліквідаторів була охорона 12-кілометрової зони відчуження. Час від часу за наказом виїжджали й у 30-кілометрову – запобігати мародерству, затримувати автомобілі, які незаконно заїжджали на уражену радіацією територію.
12-кілометрова зона була обгороджена колючим дротом, по якому весь час пускали електричний струм. За "колючкою" знаходились могильники, і вхід та в'їзд без перепустки був суворо заборонений. А 30-кілометрова не була загороджена, але по периметру стояли КПП, облаштовані частина в хатах на околиці сіл, частина у вагончиках, крім того, по території їздили автопатрулі на УАЗах, і міліціонери та курсанти пильнували, щоб звідти ніхто нічого не вивіз без дозволу. Військові за наявності останнього могли брати меблі, дрова, сіно.
За словами Василя Смітюха, мародерів у 30-кілометровій зоні він з товаришами затримував часто, причому як цивільних, так і військових, котрі щось вивозили без дозволу. Особливо манили їх військові склади, яких на території було чотири. Курсантам доводилось добре охороняти й села, адже там позоставалися будматеріали, деякі цінні речі. Де залишилися не позабивані дошками вікна-двері – забивали. Склади та магазини, ясна річ, були на замку.
НЕ ТАК СТРАШНІ ПОРУШНИКИ, ЯК ЗДИЧАВІЛІ СОБАКИ До обов'язків правоохоронців входило і відвідувати місцевих жителів, котрі відмовилися виїжджати із 30-кілометрової зони. В селах залишилося по 5-6 літніх жінок, де-не-де й 1-2 старі діди, які не захотіли помирати на чужині. Курсанти завозили їм хліб, розпитували про те про се. Селяни пропонували служивим городину – Василь з товаришами не брали. На здоров'я літні люди не скаржилися.
Самі ж міліціонери-ліквідатори почувалися по-різному: часом тиск підскакував, голова починала боліти. Захистом від радіації слугували спецодяг, марлевий респіратор і накопичувач, який чіплявся спереду на одяг і приймав радіацію та фіксував її дозу. Щоправда, після повернення до Львова накопичувачі позабирали і нікому не сказали, хто яку дозу радіації отримав – усім записали однакову.
Жили курсанти в колишній школі, переобладнаній під казарму, що була розташована у 30-кілометровій зоні. Пайок отримували хороший: хліб, банка тушонки, банка гречки, півлітрова пляшка мінеральної води і півлітрова – солодкої. За чутками, начебто мав бути в їхньому раціоні й чистий спирт – від радіації, але його ніхто курсантам не давав.
Основна небезпека, з якою стикалися Василь Смітюх із товаришами, була пов'язана не з можливим опором з боку мародерів, а з тим, що в зоні відчуження було багато звірів – і вовків, і здичавілих котів та собак. Адже зі зброї курсанти постійно мали при собі... лише штик-ножі. На щастя, дикі тварини нікого не загризли, і по закінченні зміни всі курсанти та викладачі в повному складі повернулися до Львова.
Три дні чорнобильці проходили обстеження в медінституті, потім отримали шість днів відпустки. Стипендії за місяць у зоні видали 300 рублів – на той час для курсанта великі гроші. Крім того, Василя Смітюха нагородили Почесною грамотою.
НАЙМАЄШ НА РОБОТУ ПРОДАВЦЯ – ПИЛЬНУЙ Після закінчення школи міліції офіцер деякий час служив експертом, потім слідчим, далі – першим заступником начальника Старовижівського райвідділу УМВС, а в службі ДСБЕЗ у Камені-Каширському працює вже близько 15 років. У 1995-му заочно закінчив Київську академію внутрішніх справ (нині КНУВС).
За словами Василя Пилиповича, робота з розслідування злочинів економічної спрямованості є дійсно важкою, адже доводиться мати справу з високими посадовцями (в усякому разі – як для району). Зате співробітник ДСБЕЗ має можливість розуміти і знати реальну ситуацію в економіці країни, а дуже добре продумані складні злочинні схеми розгадувати дуже цікаво.
Злочини в бюджетній сфері, в земельних відносинах виявляти все тяжче з кожним разом. На жаль, чинне на сьогодні законодавство України не зовсім сприятливе для того, щоб працівники оперативних та інших служб ОВС мали хороші умови для роботи з розкриття і розслідування злочинів...
Часто прогалини в законодавстві дають можливість уникати відповідальності за скоєне. Приміром, усім відомо, що дороги в Україні погані, але керівників автодорожних підприємств притягнути до відповідальності не вдається, бо кожного разу виявляється, що за нормативними актами щодо стандартів усе зроблено правильно...
Багато підприємств працює в "тіні". Так само багато дробиться на частини, що також допомагає ухилятися від сплати податків та внесків у Пенсійний і соціальні фонди. Довести ці дії знову ж таки вдається надто рідко.
Трапляються й інші випадки – коли самі власники бізнесу стають жертвами непорядних громадян. Наприклад, продавець магазину обдурює хазяїна на чималеньку суму (20-30 тисяч гривень), а той нічого не може довести, оскільки не має акту ревізії і не укладав із продавцем договору про матеріальну відповідальність. Звісно, користуючись нагодою, хочеться нагадати підприємцям, щоб були пильними і не давали себе ошукати.
КРАЩЕ ГРОШИМА КАРАТИ, НІЖ САДОВИТИ ЗА ҐРАТИ? Серед найпам'ятніших і найрезонансніших злочинів, розкритих Василем Смітюхом, – три епізоди отримання хабарів начальником районного центру зайнятості за сприяння у працевлаштуванні. Крім того, нещодавно оперативник виявив службові злочини, скоєні начальником ВАТ "Камінь-Каширська РММ", який, за висновком слідства, підробив реєстр акціонерів підприємства, після чого переоформив 82% акцій на своє ім'я і продав. Районний суд засудив громадянина до семи років позбавлення волі.
На жаль, злочинці не завжди отримують заслужене покарання. Було, що після оперативних заходів, здійснених Василем Смітюхом, підозрювані чистосердечно зізнавались у скоєному, але згодом усе ж таки уникали кримінальної відповідальності.
Ймовірно, що уникають заслуженого покарання й посадові особи, причетні до крадіжок лісу. Хоча в районі вже поменшало пилорам, такі злочини скоюються. Причому досвід підказує Василю Пилиповичу, що селяни найчастіше спилюють дерева з відома лісників, але коли когось зловиш на місці незаконної рубки, беруть усю вину на себе.
Підполковник Смітюх вважає, що до громадян, які скоїли злочини у сфері економіки, слід застосовувати фінансові санкції. Адже якщо садовити злочинця за ґрати, його треба годувати за кошти з казни, а великі суми штрафів – навпаки, поповнювали б держбюджет. Від чого була б реальна користь державі, зрозуміти неважко. Так само значно жорсткіших фінансових санкцій, на переконання підполковника міліції, слід вживати до правопорушників – тих, хто смітить на вулиці, розпиває в заборонених місцях алкогольні напої тощо.
Старший оперуповноважений сектору ДСБЕЗ є найстаршим офіцером у Камінь-Каширському РВ УМВС. За відмінну службу має чимало відзнак та інших заохочень, зокрема – "За відзнаку в службі" II і I ступенів, пам'ятна відзнака "20 років Чорнобильської катастрофи", медаль "15 років МВС України", нагрудний знак "За заслуги в боротьбі з економічною злочинністю" II ступеня.
У Василя Пилиповича доволі цікаве хобі – архітектура. Ще в молодості він збудував дім за власним "проектом". Саме в ньому і виросли троє дітей працівника міліції. Донька нині навчається в Київському медичному університеті, середульший син – у закладі профтехосвіти, а молодший, Олександр, – цьогоріч закінчує школу і планує вступати до вищого навчального закладу системи МВС.
