Категорії розділу

Цвях номера [16]
Найцікавіше!
"Стояти!" [31]
Актуально [18]
Підсумки [2]
Реалії [9]
Суд та діло [4]
Позиція [1]
Корисно [5]
Знай наших! [7]
Така служба [10]
Люди в погонах [24]
Ветерани [8]

Статті

Головна » Статті » Люди в погонах

Дід полковника Ткачука – комендант польської міліції, а батько – ветеран української
Таку славну династію представляє заступник начальника УДСБЕЗ УМВС України у Волинській області

Остап АНАТОЛЬСЬКИЙ, газета "Резонанс"
Заступник начальника управління Державної служби боротьби з економічними злочинами УМВС України у Волинській області Юрій Ткачук є працівником органів внутрішніх справ уже в третьому поколінні. Його рідний дід Ткачук Василь Степанович у роки Великої Вітчизняної війни очолював міський відділок міліції на території визволеної від гітлерівців Польщі, а батько, Степан Васильович, присвятив службі в системі МВС майже 30 років життя і полковником міліції пішов на пенсію. До речі, Юрій Степанович нещодавно отримав не лише таке саме, як у батька, звання "полковник міліції", а й дорогоцінну сімейну реліквію, котру й сам сподівається передати нащадкам.


Василь Степанович Ткачук і його дружина Ганна Пилипівна у довоєнні роки проживали в Польщі. Коли розпочалася війна – обоє пішли у партизанський загін Федора Микитовича Ковальова, де воювали разом із Гжегошем Корчинським, який після війни був віце-міністром оборони Польської Народної Республіки. Василя Ткачука було нагороджено бойовими нагородами ПНР та СРСР – відповідно Партизанським орденом і медаллю "За відвагу".
Після того як німецько-фашистських загарбників погнали на захід, із 26 липня 1944-го по 22 лютого 1945 року Василь Степанович був комендантом міліції міста Влодава. Звісно, служба була вкрай важкою. Доводилося вести боротьбу і з грабіжниками, і з організованними бандугрупованнями, затримувати озброєних злочинців, забезпечувати охорону громадського порядку. А спеціалістів у розпорядженні коменданта міліції не було – та й самому, ясна річ, доводилося вивчати всі тонкощі міліцейської служби на ходу.
У 1945 році сім'ю Ткачуків переселили на Волинь. У 1946-му народився син Степан. У пожежну охорону, яка в ті часи входила до структури МВС, юнака привели заняття пожежно-прикладним спортом. Будучи школярем, Степан Ткачук чим тільки не займався: велоспортом, волейболом, баскетболом. А з пожежно-прикладного спорту почав посідати призові місця на чемпіонатах УРСР.
В 1964 році Степан Васильович був направлений у Львівське пожежно-технічне училище, після закінчення якого працював у відділі пожежної охорони Управління внутрішніх справ області, де займав різні посади. Зокрема доводилось бути оперативним черговим – і при цьому виїжджати на пожежі разом з підрозділом та організовувати гасіння.
У службі "01" Степан Ткачук працював до квітня 1980-го, після чого п'ять років служив на посаді начальника відділення у відділі виправно-трудових закладів. Тепер до обов'язків Степана Васильовича входило забезпечення виробництва, що діяло у згаданих закладах на Волині, сировиною та комплектацією, а також забезпечення засуджених харчовими продуктами і предметами першої необхідності, постачання виправних закладів будматеріалами для розбудови інфраструктури, паливно-мастильними матеріалами і взагалі всім необхідним.
У справах цієї непростої служби довелось поїздити у відрядження по Радянському Союзу аж у Кіровську, Вологодську, Архангельську області, де домовлявся про відвантаження лісоматеріалів. Власною, волинською лісосировиною виправно-трудові заклади нашої області теж забезпечувались, але її не вистачало, а з РРФСР ліс ішов цілими ешелонами. Адже, скажімо, Маневицька виправно-трудова колонія і меблі випускала, й дерев'яні комплектуючі для сільгосптехніки…
У квітні 1985 року Степан Ткачук знову був призначений на нову відповідальну посаду – начальником господарського відділу (який нині називається відділом ресурсного забезпечення УМВС) Управління, де і працював до виходу на пенсію – в серпні 1992 року у званні полковника міліції.
У ті роки якраз будувалося чимало житла для працівників відомства – 144-квартирний будинок по вулиці Софії Ковалевської, 129- і 72-квартирні по проспекту Карла Маркса (нині пр. Відродження). Будувались і нові приміщення Ковельського міськрайонного та Локачинського районного відділів міліції, добудовувалися – Маневицького, Ратнівського, Любомльського і Горохівського райвідділів. Тоді ж споруджувалися розсадник службових собак і будівельна база по вулиці Заньковецької, відомча лікарня по Чернишевського, а на території Управління – клуб з їдальнею, що згодом був визнаний найкращим серед аналогічних приміщень УМВС і ГУМВС України.
Звісно, забезпечення всього цього будівництва вимагало і великої відданості своїй справі, і неабиякого професіоналізму загалом. Тим більше, вже тоді, в часи горбачовської перебудови, почалися проблеми з нестачею то лако-фарбувальних матеріалів, то металовиробів... Доводилося вирішувати ці питання в найрізноманітніші способи, налагоджувати необхідні ділові контакти…
Тим часом син Юрій у 1988 році закінчив школу. У виборі професії його ніхто не обмежував, але Юрій Степанович сам захотів – бути, як батько. Отож і вступив у Харківське вище військове училище тилу МВС СРСР. Степан Васильович, зі свого боку, його бажання продовжити родинні традиції сприйняв із задоволенням.
У біографії нинішнього заступника начальника УДСБЕЗ УМВС України у Волинській області є ось який цікавий факт. Улітку 1989 року особовий склад щойно згаданого училища з військовим спорядженням і технікою був літаком перекинутий у Ферганську долину на службу з охорони громадського порядку. У Ферганській області Узбецької РСР тоді відбулися масові заворушення й погроми, жертвами яких стали месхетинські турки. Тисячі постраждалих було організовано вивезено до інших районів Радянського Союзу. Хто зна, скільки життів удалося врятувати завдяки особисто Юрію і його товаришам…
В 1992 році лучанин закінчив училище і був направлений на Волинь у розпорядження відділу кадрів УВС області. Заступник начальника УВС Анатолій Олександрович Пєстов, ураховуючи інженерно-економічну освіту випускника відомчого навчального закладу, запропонував йому посаду оперуповноваженого відділення боротьби з економічними злочинами Луцького МВ УМВС. Там Юрій Степанович прослужив чотири роки, після чого був переведений у відділ (нині – управління) ДСБЕЗ УМВС України в області, де і служить по нинішній час.
Наприкінці 2009 року Юрію Ткачуку присвоєно звання полковника міліції. А в лютому нинішнього року батько – Степан Васильович – в урочистій обстановці передав синові як реліквію свою полковничу папаху і побажав подальших успіхів у службі. До поздоровлень долучилися керівництво УМВС, Ради ветеранів міліції області і Волинської профспілки атестованих працівників ОВС України.
Нині в Юрія Степановича підростають дочка та син. А це значить – є надія, що буде кому піти по стопах прадіда, діда і батька.
Категорія: Люди в погонах | Додав: nekrot (23.04.2010)
Переглядів: 1319 | Теги: УДСБЕЗ УМВС, ВРЗ УМВС, УМВС України у Волинській області, Велика Вітчизняна війна, династія, міліція, ветерани ОВС

Пошук по сайту

Про нас

Друзі сайту