Категорії розділу

Цвях номера [16]
Найцікавіше!
"Стояти!" [31]
Актуально [18]
Підсумки [2]
Реалії [9]
Суд та діло [4]
Позиція [1]
Корисно [5]
Знай наших! [7]
Така служба [10]
Люди в погонах [24]
Ветерани [8]

Статті

Головна » Статті » Цвях номера

Ловив серійного вбивцю і грав у фіналі "Що? Де? Коли?"

Остап АНАТОЛЬСЬКИЙ
Нещодавно голову Горохівської районної організації пенсіонерів МВС України "Ветеран" Степана Гладуна нагороджено відзнакою "За сприяння органам внутрішніх справ України". Торік він був удостоєний відзнаки Асоціації ветеранів та пенсіонерів органів внутрішніх справ України "Медаль Асоціації ветеранів МВС України". А як з'ясував кореспондент "Резонансу", Степан Іванович – не лише один з найкращих голів ветеранських організацій міськрайвідділів волинської міліції, пенсіонерів ОВС, які сумлінно, професіонально і самовіддано виконували службові обов'язки, а й дуже цікава людина.

Не тільки головою шукав крадене
Родом Степан Гладун із села Скобелка Горохівського району, що поруч із райцентром. З його слів, є першим жителем цього населеного пункту, який став міліціонером. Зазначимо, що перш ніж узятися за непросту роботу правоохоронця і переносити тяготи служби, тяжко напрацювався ще у дитинстві – зокрема, учнем четвертого класу за батьковим дорученням вів відомості нарахування трудоднів, а у 12 років надірвав м'язи, муруючи хлів...

У міліцію Гладун прийшов із райсоцзабезу, де пропрацював три роки. Поряд із його, як тепер кажуть, офісом знаходилося приміщення позавідомчої охорони (нинішня Державна служба охорони). У 1972 році керівництво запропонувало вільнонайману посаду інспектора – і Степан Іванович погодився, тому що там більше платили (аж на п'ять карбованців). А в 1974-му перевівся на атестовану посаду старшого інспектора й отримав звання молодшого лейтенанта міліції. З часом заочно закінчив Київську вищу школу міліції МВС СРСР ім. Ф.Е. Дзержинського (нині Київський національний університет внутрішніх справ).

Опікали товариш Гладун з колегами три райони Волині – Горохівський, Локачинський та Іваничівський. Охороняли в ті часи практично лише об'єкти народного господарства – це тепер послуги ВДСО охоче замовляють власники квартир та житлових будинків. Мали дев'ять бригад – три в Горохові, дві в Мар'янівці, дві в Локачах, по одній у Берестечку та Сенкевичівці. На об'єктах були стаціонарні пости. Гладун розвозив по них спецодяг і заробітну плату, контролював роботу охоронців, стежив за дотриманням правопорядку й дисципліни. А ще, оскільки взяти на роботу свого сторожа було дешевше, Степан Іванович мусив переконувати керівників підприємств у доцільності все ж таки укласти договір із позавідомчою охороною.

Однак була робота офіцера міліції пов'язана і з чи не найцікавішим – розкриттям злочинів та затриманням злочинців. Адже далеко не поодинокими були факти, коли працівники підприємств скоювали крадіжки – наприклад, шофери перекидали через паркан каністри з бензином, – і пробували "списати", що то, мовляв, хтось сторонній або сам охоронець украв.

Степан Іванович пригадав випадок, коли в АТП хтось крав з автобусів особисті речі водіїв. Старший інспектор не міг примиритися з безпідставними обвинуваченнями на адресу охоронця. Керівник підприємства сказав, що підозрює одного шофера, який здатен таке скоїти. Міліціонер заліз у кабіну його автобуса, сів на місце водія – і відчув, що знизу щось муляє. Простягнув руку під сидіння – і витягнув крадений транзистор! Громадянин мусив визнати свою вину та зізнатись і в інших епізодах.



Розкриттям дрібних крадіжок, за які було передбачено штраф, тов. Гладун не обмежувався – розмовляв із суддями, вносив пропозиції, кого на яку суму оштрафувати. Мовляв, цей громадянин щиро розкаявся, в нього тяжке матеріальне становище – йому мінімальну суму, а той не визнає себе винним, нахабно поводиться – значить, заслуговує на максимальне покарання...

Старший за званням ризикнув СВОЇМ життям
У 1976 році в практиці Степана Гладуна стався справді резонансний випадок, пов'язаний з неабиякою небезпекою для життя. Якось міліціонера викликали у райвідділ пізно ввечері. Виявилося, що у військовій частині, дислокованій у місті Червоноармійську Рівненської області (нинішня назва – Радивилів), сталася жахлива НП: один солдат-строковик середньоазійської національності, отримавши листа з дому про те, що його дівчина виходить заміж, вирішив заволодіти зброєю, втекти з розташування в/ч, добратися додому і там убити дівчину та її жениха; дезертир застрелив п'ятьох чоловік (двох офіцерів, трьох солдатів) і зник у невідомому напрямку, причому теоретично міг податися в бік волинського міста Берестечка...

Особовий склад посадили в машини й повезли до Берестечка. Старшого лейтенанта міліції Сергія Іщука і молодшого лейтенанта Степана Гладуна поставили на автошляху біля цвинтаря села Піски. Тим часом надійшла інформація, що дезертир-убивця вже застрелив іще двох ні в чому не винних людей і переодягнувся в цивільний одяг.

І от стоять два міліціонери на морозі без кожухів та рукавиць. Від страшного холоду пальці рук практично віднялися – якщо злочинець з автоматом вчинить опір чи збройний напад, навіть пересмикнути затвор пістолета нема як. Аж раптом – їде автомобіль! Іщук міг послати під кулі молодшого за званням – але ні, пішов зупиняти машину сам. Степан Іванович, розповідаючи про той випадок журналісту, не стримав сліз...

Для них із товаришем усе закінчилося добре: з'ясувалося, що в тій вантажній автомашині їдуть вагітна жінка, в якої почалися перейми, її чоловік і ще двоє селян, причому одного пасажира з порушенням ПДР посадили в не обладнаний для перевезення людей кузов. А вбивця семи чоловік, як потім виявилось, рухався в бік Радехова, в одному із сіл заховався в хаті на горищі. Міліціонер-кінолог пустив туди собаку – негідник її пристрелив, кінолог кинувся за чотириногим "напарником" – і загинув від черги з автомата сам! Дезертир, уже з вісьмома забраними життями на рахунку, спробував утекти – міліціонери ліквідували його, правомірно застосувавши вогнепальну зброю.

Відповідь знавець вгадав,
бо глядач сам підказав?
У 1992 році Степан Гладун був переведений на посаду начальника відділення дільничних інспекторів міліції Горохівського райвідділу внутрішніх справ, де пропрацював зовсім недовго: вже у 1994-му пішов у відставку, отримавши інвалідність у зв'язку з проходженням служби в ОВС.

Лежачи в лікарні, Степан Іванович вирішив іще раз перечитати роман Рафаелло Джованьйолі "Спартак", який раніше "проковтнув" іще школярем. І несподівано вичитав, що у Стародавньому Римі нерегулярне військо, яке формувалося з добровольців спеціально для бойових дій, називали... міліцією. Доти пенсіонер, який два десятиліття присвятив службі в цій структурі, не здогадувався про походження її назви. Так само зненацька спало на думку надіслати "міліцейське" запитання в Москву на адресу популярної телепередачі "Що? Де? Коли?".

Відколи відправив листа, минуло більш як півтора року, Гладун уже й забув про нього, але одного чудового дня у його домі задзвонив телефон – і... приємний голос повідомив горохівчанину, що його запитання потрапило на фінальну гру клубу знавців. Та ще й яку – ювілейну, присвячену 20-річчю "Що? Де? Коли?"! А найголовніше, що телеглядачів, чиї запитання було відібрано на цю гру, запросили до Москви.

Степан Іванович вважає, що потрапив туди просто завдяки щасливому випадку: щомісячно на гру приходило понад 100 тисяч листів, у кожному з яких по 1-3 запитання. Розповів, що у Москві на Київському вокзалі його зустріла на пероні симпатична жіночка, яка поселила в готель, розповіла про подробиці майбутньої гри. Потім були незабутні знайомства з прибулими телеглядачами-ерудитами з різних куточків колишнього СРСР та із самими "знатоками". Горохівчанину сказали, що за 20 років існування передачі він став лише другим гравцем-глядачем із Західної України.

Запитання пенсіонера волинської міліції потрапило на так звану супергру, в якій за круглим столом залишився один знавець, котрий, щоб виграти очко, мусив дати відповіді на три запитання, маючи на роздуми над кожним по 20 секунд. Суперником Степана Гладуна був майбутній Магістр "Що? Де? Коли?" Максим Поташов. На жаль, наш земляк не переміг: коли 20 секунд на роздуми збігли і ведучий звелів відповідати, Поташов наздогад сказав: "Предположим, МИЛИЦИЯ". Можливо, телеглядач мимоволі сам дав йому підказку, відіславши на передачу разом із запитанням своє фото... в міліцейській формі. Зате Степан Іванович повернувся з Москви з гарним настроєм від зустрічей і знайомств, привіз книги про клуб, автографи знавців, фото й сувеніри.

Головує над міліцейськими, а піклується про всіх



Ветеранську організацію Горохівського РВ УМВС Степан Гладун очолює з 1997 року. А в 1999-му вперше обраний також заступником голови районної організації ветеранів війни і праці України.

Як сказав кореспондентові "Резонансу" голова Горохівської районної організації ветеранів війни і праці Петро Редчук, оцінку роботі свого заступника він дає найвищу, Степан Іванович є людиною незамінною, турбується і про ветеранів міліції, і про ветеранів війни, працює з Петром Микитовичем тандемом.

Спільними зусиллями двоє голів ветеранських організацій знайшли та отримали приміщення, зробили в ньому ремонт, Степан Іванович привіз туди з дому телевізор, настінний годинник, картини, які намалював його брат Володимир Іванович. Одне погано: приміщення не опалюється, й, на жаль, відпрацьовані на громадських засадах зимові дні, як і все пережите, позначилися на здоров'ї голови Ради ветеранів міліції району...

Найвищу оцінку діяльності Степана Гладуна дав і голова Ради ветеранів УМВС України у Волинській області Сергій Шелепін. Зокрема, великим позитивом у роботі горохівських пенсіонерів міліції є те, що Рада організації колегіально приймає рішення, куди витрачати кошти, і все оформляється протоколами засідань; до речі, облік коштів веде колишній бухгалтер райвідділу Зоя Олексіївна Барвінська. Постійно проводяться ревізії фінансової діяльності, хоча найкращий ревізор – це совість, яка не дозволяє покласти в кишеню ні копійки з каси організації. Рада затверджує план роботи на кожен місяць, вивчає досвід колег з інших районів, приймаючи відповідні рішення за результатами семінарів-нарад голів ветеранських організацій міськрайвідділів УМВС України в області.



Звичайно, пенсіонерів Горохівського РВ УМВС вітають із Днем народження, купують подарунки, провідують у лікарні, надаючи посильну допомогу на лікування. Не залишають без розгляду жодну із заяв, з якими звертаються до Ради ветеранської організації. Її діяльність широко висвітлюється в районній газеті "Горохівський вісник" і в обласній газеті "Резонанс". До речі, членами Ради, крім вищеназваної Зої Олексіївни, є Віталій Григорович Веремчук, Ігор Михайлович Богонос, Валерій Георгійович Петровський, Володимир Йосипович Климук; на превеликий жаль, нещодавно помер заступник голови Ради Горохівської районної організації пенсіонерів МВС України "Ветеран" Василь Андрійович Охотинський.

Цікаво, що в редакції "Горохівського вісника" зі Степаном Гладуном познайомилися ще задовго до його обрання головою Ради ветеранів міліції і навіть участі в фіналі "Що? Де? Коли?". Ще будучи діючим працівником ОВС, Степан Іванович часто заходив до районки як у "бюро знахідок": мовляв, підібрав на дорозі чиюсь дорогу річ і хоче повернути власнику. Приміром, одного разу по дорозі в село Бистровиця, їдучи мотоциклом, знайшов великий ящик із різними запчастинами до авто. Виявилося, що він випав із кузова автомобіля облспоживспілки. Водій не знав як дякувати офіцеру міліції...

Знають Степана Гладуна і як хорошого сім'янина (з дружиною Вірою Миколаївною виховали двох дочок), і як великого любителя природи –грибника-ягідника, рибалку, садівника. Знають хоча б тому, що плоди своєї праці в садку Степан Іванович охоче віддає людям. Так само, як для людей служив у міліції, для людей невтомно трудиться головою Ради ветеранів...
Категорія: Цвях номера | Додав: nekrot (28.07.2010)
Переглядів: 1500 | Теги: Горохівський РВ УМВС, знатоки, серійний убивця, крадіжки, Державна служба охорони, ветерани ОВС

Пошук по сайту

Про нас

Друзі сайту