Олександр НЕКРОТ
Фото Анни ПАВЛОВСЬКОЇ
Управління МВС України у Волинській області організувало для журналістів місцевих та всеукраїнських ЗМІ прес-тур до Пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України. Метою заходу було продемонструвати відкритість міліції, яка не налаштована будь-що приховувати від громадськості, і підняти завісу таємниці над місцем утримання нелегалів. Трудівники пера та мікрофона мали нагоду не лише побачити, в яких умовах проживають іноземці без документів, а й поспілкуватися з ними самими.
Епідемій не допускають, за порушення спокою карають
Екскурсія територією ПТПІ розпочалась із приймального відділення. Автотранспортний засіб, доставивши сюди "новеньких", заїжджає на спеціальний майданчик, де відбувається висадка пасажирів. Їх одразу запрошують до приміщення, де знаходяться санітарний блок, кімната для зберігання білизни, кімната для співбесіди. Тут же розташовується так звана локалізована кімната для тих, хто поводиться агресивно або порушує розпорядок дня.
У медичній частині новоприбулі нелегали перебувають, доки не пройдуть медичне обстеження й тести на інфекційні хвороби. Зазвичай це короста чи педикульоз, які, втім, зустрічаються нечасто. Якихось екзотичних або дуже небезпечних хвороб за півтора року існування пункту, за словами його директора майора міліції Юрія Березинського, у мігрантів не виявляли. Одного разу була підозра на малярію, але вона не підтвердилася. В разі підозри на хворобу особа негайно доставляється в Ківерцівську центральну районну лікарню або в інфекційну – до Луцька. Персонал пункту з метою профілактики захворювань раз на рік проходить медкомісію.
У локалізованій кімнаті перебувають ті, хто став винуватцем конфлікту безпосередньо в пункті тимчасового перебування іноземців. Спілкування жителів пункту не завжди проходить спокійно, є місце конфліктним ситуаціям. Як покарання порушники спокою цілий день сидять самі в кімнаті, лише на одну годину виходячи на прогулянку в закритий дворик. Покарання відбувають від 15 до 30 діб. Щоб замкнути людину на цілий місяць, необхідна дуже вагома причина, і поки що такого не було. Директор ПТПІ зауважив, що конфлікти частіше виникають серед співвітчизників, аніж громадян різних країн, а з персоналом у нелегалів непорозумінь узагалі не траплялось. До речі, не було й жодної спроби втечі з пункту.
Наче курорт: повний комфорт
Втім, останній факт дивним не назвеш, адже пункт тимчасового перебування дуже схожий на курорт. Єдина відмінність – нелегали не мають права виходити за його територію. Щодо всього іншого судіть самі.
 Установа знаходиться неподалік села Журавичі Ківерцівського району серед мальовничого волинського лісу. Облаштована їдальнею на 150 місць, харчовим блоком, приймальним відділенням, спальними корпусами, адмінбудівлею та котельнею, і все це споруджено за європейськими стандартами. Також на території колишньої військової частини заново здійснено монтаж мереж зв’язку, системи відеоспостереження, інженерних споруд.
 Після дезінфекції та медогляду особа отримує одяг, взуття та засоби гігієни, проходить співбесіду, фотографування і дактилоскопування й поселяється до гуртожитку. Кімнати в гуртожитках розраховані на 3-4 чоловік. На кожному поверсі – душові, умивальники, пральні машини. До послуг мешканців кімната багатоцільового використання, де можна подивитися супутникове телебачення, послухати музику, пограти в настільний теніс, шашки або шахи. Люди різних віросповідань мають окремі приміщення для релігійних обрядів. А біля корпусів є спортивні майданчики, де нелегали грають у футбол, волейбол чи баскетбол, займаються на тренажерах.
Народила дитину не тому, що добре годують
Витрати на утримання одного нелегала становлять 24 гривні в день, з них 12 – на харчування. Загальна сума становить до 8-ми тисяч гривень на рік: окрім харчування сюди входять затрати на електроенергію, водозабезпечення й водовідведення, медикаменти, послуги зв’язку, дезинфекцію, миючі і дезинфікуючі засоби та інше. Дітей, за словами працівників пункту, годують найкраще: для них передбачені фрукти і молочні продукти (між іншим, забезпечені маленькі нелегали й іграшками – авт.). Оскільки емігранти – люди різних віросповідань, то і їхній раціон відповідний, хоча тут є непрості нюанси: скажімо, мусульмани не їдять свинини, а ось індусам її вживати можна, зате яловичина – табу, адже корів вважають священними тваринами.
 У ПТПІ загалом є 123 ліжко-місця для утримання чоловіків, 42 – для жінок та дітей. На сьогодні тут перебуває 73 особи, з них троє жінок і одна дитина – хлопчик. Вони є представниками 14-ти національностей – переважно громадяни Афганістану, В’єтнаму і Сомалі. Чоловіче й жіноче населення проживає окремо. Якщо ж є сімейні пари, то вдень подружжя може бути разом, проте ночівля – у різних будинках. Тим більше, чоловік і жінка, котрі не мають при собі жодних документів, навряд чи можуть довести, що є подружжям.
У лютому минулого року в пункті був випадок, коли 18-річна мешканка народила дитину. Проте, як виявилось, ця громадянка Іраку потрапила сюди вже вагітною. Пологи пройшли в Ківерцівській ЦРЛ. Звідти недержавна організація забрала молоду маму з немовлятком до Львова у притулок. Із НДО, до речі, пункт співпрацює постійно і тісно – наприклад, ГО "Волинські перспективи" надає іноземцям та особам без громадянства юридичні консультації і перукарські послуги, пропонує бажаючим курси української мови.
Хто не їде додому, залишається напризволяще
 Жителі пункту до журналістів поставилися доброзичливо, охоче спілкувалися та фотографувались. За словами нелегалів, живеться їм у місці тимчасового перебування чудово. Розповідали також про свої переселенські поневіряння. В основному за переїзд через кордон відповідним особам платять 5-6 тисяч доларів США, а то й більше. В багатьох випадках після отримання грошей людей просто кидають напризволяще. Про це розповів зокрема 33-річний афганець Алі: "Бывает лес, гора, и они просто нас бросают. Бывали случаи, когда люди погибали там". Сам він заплатив п’ять тисяч доларів, аби потрапити до Словаччини. Проте був затриманий і депортований у прикордонний Чоп, що на Закарпатті, звідки й направлений на Волинь до ПТПІ. Вже 20 літ він не живе на своїй батьківщині, два роки перебуває на Україні, до того жив в Ірані, потім у Росії, де й вивчив мову Пушкіна і Достоєвського. Зараз  Алі (на фото справа) готується стати батьком майбутнього громадянина України і сам начебто має бажання отримати український паспорт. Його подруга Олена, яку називає "женой", проживає у Кременчузі на Полтавщині, інколи пара спілкується по телефону. Коли чоловік вийде з пункту тимчасового перебування, його дитині виповниться місяць.
Взагалі ж досвід працівників пункту свідчить, що розповідям нелегалів можна вірити далеко не завжди. Багато хто називає себе вигаданим іменем і таку саму неправду говорить про своє громадянство, сподіваючись уникнути видворення на батьківщину. От і серед тих, хто радо розказував свою історію на телекамеру, виявилась особа, котра вже не раз змінювала спогади: то він громадянин Вірменії, то Ірану, то знову Вірменії...
До речі, нелегалів утримують у ПТПІ лише доти, поки буде встановлено особу й вироблено документи, після чого громадянин видворяється з України. Якщо ж цього не сталося, особа не "розкошує" в лісі біля Журавич на всьому готовому безкінечно: термін перебування становить максимум шість місяців.
– З аналізу тих осіб, які тут утримуються, ми доходимо висновку, що більшість з них залишає цей пункт і лишається покинутим напризволяще, – розповів начальник УГІРФО УМВС України у Волинській області Іван Бондар. – Згідно з нашим законодавством, орган, що їх сюди привіз, повинен їх і видворяти. Це або прикордонники, або органи внутрішніх справ. В цьому році якщо ми затримали 12 осіб, то 12 ми й видворили. Що стосується прикордонників, то вони затримали 69 осіб, якщо з них видворять 14 (п'яту частину – авт.) або 10, то це буде добре, а всіх інших після закінчення шестимісячного терміну директор відпускає за межі пункту. Якщо вони потрапляють до правозахисників, то це кращий випадок, а в гіршому випадку їх "підхоплюють" ті люди, які з них "збивають" гроші і далі їх везуть своїми каналами.
"Коли вже і для мене буде робота?"
Сільський голова Журавич Леонід Лукашук розповів про ставлення місцевих жителів до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства. За його словами, спочатку були побоювання, що емігранти будуть вільно пересуватися, стануть розповсюджувачами різних екзотичних хвороб, проте такого немає.
– Проводилися сходи селян, потім сесія сільської ради. Люди погодилися. Ставляться досить спокійно, мають робочі місця, зараз до 80-ти осіб працює з нашої сільської ради у пункті, ще осіб 30 – із сусідніх сільських рад, – сказав Леонід Олександрович.
– Весь час питають, коли ми другу чергу збудуємо і побільшає робочих місць. Уже багато людей хочуть працювати в пункті, – додав директор ПТПІ.
Наразі в установі проводиться реконструкція приміщень під банно-пральний комбінат і їдальню для персоналу. А щодо робочих місць, то на сьогодні у Волинському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні передбачено 142 посади, з яких 22 атестованих та 120 вільного найму. У пункті охорони здоров’я працює 10 чоловік: лікар-терапевт, фельдшер, дезінфектор, медсестри. Інші служби – група аналітичної роботи, документування та правового забезпечення, група роботи з персоналом та правового забезпечення, група перекладачів, охорона тощо.
…Додати до розповіді про почуте й побачене залишається хіба те, що прес-тур завершився кава-брейком.
|
