Олександр ВОЛИНСЬКИЙСвято Вознесіння Христового належить до двунадесятих, тобто 12-ти найбільших після Великодня свят і відзначається Церквою на 40-й день після Пасхи, який завжди припадає на четвер шостого тижня. У 2010 році це - 13 травня.
Після Воскресіння Свого Господь наш Іісус Христос перебував на землі ще 40 днів. Він неодноразово являвся апостолам у Своєму прославленому безсмертному Тілі, щоб навчати їх таїнам Царства Небесного, і разом з тим нагадував про необхідність отримання дарів Святого Духа по обітниці Бога Отця, без яких неможливо здійснити величну справу проповіді Євангелія всьому світові.
Ще напередодні Своєї хресної смерті, на Таємній Вечері, сидячи в колі учнів, Христос говорив їм: "Краще для вас, щоб Я пішов, бо як Я не піду, Утішитель (себто Св. Дух — О.В.) не прийде до вас" (Ін. 16; 7).
Про це ж Він нагадав апостолам і перед Своїм Вознесінням до Свого і нашого Отця Небесного: "Ви приймете силу, як Дух Святий зійде на вас, і будете Моїми свідками в Єрусалимі й в усій Іудеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі" (Діян. 1; 8). І, прорікши це, Господь почав підійматись угору прямо на очах учнів.
"І вивів їх геть з міста до Віфанії і, піднявши руки Свої, благословив їх. І, коли благословляв їх, став віддалятися від них і возноситися на небо. Вони вклонилися Йому і повернулися до Єрусалиму з великою радістю. І перебували завжди в храмі, прославляючи і благословляючи Бога".
Перш за все, в цій розповіді євангеліста Луки звертають на себе увагу слова – "з великою радістю". Чи не правда, дивно? Господь розлучається зі Своїми учнями і покидає цю землю, звідки ж у них велика радість? Хіба ж радісні відчуття відвідують нас, коли ми розлучаємося, хоч і тимчасово, зі своїми любими і близькими людьми? Та річ у тому, що апостолам в той момент став абсолютно ясний сенс приходу Спасителя на землю і сходження Його до небесного Отця. Своїм Вознесінням Христос відкрив усім віруючим двері неба і вхід до нього. Він увійшов до блаженства і слави Божого Царства. Він показав нам, що людська плоть і природа здатні преобразитися і стати подібними до божественної природи, набути дивних властивостей. Він показав нам дорогу до нашої небесної вітчизни.
Крім того, треба розуміти, що Спаситель, покинувши цю землю, невидимим чином завжди знаходиться поряд з кожним з нас. Тому що Господь існує скрізь і завжди. "Царство Боже всередині нас є", – сказав одного разу Христос. Це означає, що якщо ми живемо по Божому, то Господь знаходиться усередині нас.
Виникає питання – а на яке ж небо вознісся Спаситель? І тут не повинно бути плутанини. Тут мається на увазі небо не матеріальне, не створене, не та атмосфера, яку ми бачимо над землею, не той простір, де сходить і заходить сонце і запалюються зірки. Спаситель вознісся на небо духовне, поки що не видиме нами через пошкодження нашої грішної природи. Там, на духовному небі, сидить Син Божий на престолі слави праворуч Бога-Отця.
Коли Іісус Христос возносився на небо, Його руки благословляли учнів до тих пір, поки хмара не закрила Його. Апостоли довго дивилися на це диво. І тоді їм з'явилися два Ангели в білому одязі і сказали: "Мужі Галілейські! Що ви стоїте і дивитеся на небо? Цей Іісус, що вознісся від вас, прийде так само, як ви бачили Його Таким, що возносився на небо". Так було обіцяно друге пришестя Христа на землю, яке станеться в кінці часів.
До цих пір на Єлеонській горі біля Єрусалиму зберігається, як святиня, відбиток стопи Спасителя на камені, на якому Він стояв перед Вознесінням, з якого вознісся в небесну обитель. Християни, що приїжджають туди, поклоняються цій святині.
Свято Вознесіння – це не просто свято радості, це свято торжества Істини, торжества Божих обіцянь. "Я є Дорога, Істина і Життя!" – сказав Христос. І всі, хто бажає спасіння, повинні йти цією Дорогою, жити цим Життям і осягати цю Істину.
Свято Вознесіння Господнього вінчає Пасху — Воскресіння Господнє — та готує нас до величного свята П’ятидесятниці, тобто прокладає шлях для сходження у світ Святого Духа й утворення на землі Церкви Христової. Саме очікуване на той час диво П’ятидесятниці давало Христові право сказати: "Я перебуватиму з вами в усі дні до кінця віку" (Мтв. 28; 20).
Господь, приготований у Жертву за гріхи світу ще до створення світу, є Главою Церкви Христової. "Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, — кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас зцілено... Він гноблений був та принижений, але вуст Своїх не відкривав. Як ягня був проваджений Він на заколення, й як овечка перед стрижіями своїми мовчить, так і Він не відкривав Своїх уст...", — пророкував за кілька століть до Різдва Христового пророк Ісайя (53; 5–7).
У день Вознесіння Господнього важливо не забувати про те, що вознісся Господь зі слідами страждань за наші гріхи. Пам’ятаєте Фому, котрий повірив у Воскресіння Христове лише вклавши пальця в Його рани? Сидячи у славі поряд з Богом Отцем, Христос і досі несе на Своєму Тілі рани, які наносимо ми Йому знову й знову. Такою є ціна нашого спасіння...
Христос реально, а не номінально є Спасителем. Він донині несе на Своїх плечах слабкість і немічність людей. Вся скорбота землі, весь біль і жах лежать на Христові навіть після Воскресіння і Вознесіння Його у славі. Христос донині залишається Агнцем Божим, заколеним за спасіння світу.
Його життя, страждання, хресна смерть, Воскресіння і Вознесіння включені на завжди в таємницю Триєдиного Бога — Отця і Сина і Святого Духа, — в ім’я Якого Господь заповів хрестити людей і, таким чином, навчати всі народи.
