Головна » 2010»Лютий»19 » Почаївську Лавру хочуть забрати у канонічної Церкви. Насельники закликають: схаменіться!
16:34
Почаївську Лавру хочуть забрати у канонічної Церкви. Насельники закликають: схаменіться!
17 лютого депутати Тернопільської облради звернулися до Кабінету міністрів із проханням повернути Почаївську Лавру, що перебуває в користуванні Української Православної Церкви, до складу Кременецько-Почаївського заповідника, з якого вона була виведена 2003 року, - повідомляє Православіє в Україні з посиланням на газету "Комерсант Україна".
Депутати стверджують, що Лавра перетворилася "на центр антиукраїнської пропаганди". "Почаївські монахи поводяться агресивно по відношенню до священнослужителів і віруючих інших конфесій, підбурюють своїх парафіян до войовничих дій. Саме зі стін Лаври по північних районах Тернопільщини поширюється література антиукраїнського характеру", - сказав глава Тернопільської облради Олексій Кайда.
Свято-Успенська Почаївська Лавра є найбільшою православною святинею на Волині й другим за розміром монастирем України після Києво-Печерської Лаври. В 2003 році постановою Кабінету міністрів Лавра була передана в безкоштовне користування Української Православної Церкви, але при цьому залишилася власністю держави. Зараз монастир має ставропігійний статус - напряму підпорядковується Предстоятелю Української Православної Церкви Блаженнішому Митрополитові Володимиру.
За словами глави Тернопільської облради, повернення Лаврі статусу заповідника - тільки перший крок. Після цього депутати хочуть передати її іншій церковній юрисдикції. "Нам однаково, кому вона буде належати - Київському патріархату, Українській автокефальній православній церкві або грекокатоликам. Головне, що це повинна бути українська по духу церква", - підкреслив Олексій Кайда, однак не уточнив, яким чином облрада має намір цього домогтися.
ЗЕМЛЯКИ-ІНАКОДУМЦІ, СХАМЕНІТЬСЯ!
"Кого болить, той кричить"
Останнім часом обласна преса рясніє лжесплетіннями про Свято-Успенську Почаївську Лавру, що будоражить віруючих і прихожан, настроює проти Святині, - йдеться на сайті Лаври.
Підстьогувані "щирими патріотами", шановані журналісти поносять наш монастир і його насельників. За що, скажіть? За яку провину?
Може за те, що, дякуючи Богу, ми вистояли у Радянські часи гонінь і не продалися, не давши можливості безбожникам перетворити обитель у музей? За те, що дали православному світу ще одного молитвеника і ходатая що стоїть нині біля престолу Господнього - преподобного Амфілохія, якого кедебісти у дні атеїстичного розбою у монастирі витягнули з келії, заткнули рот ганчіркою і завезли в Буданівську психлікарню. За що, скажіть? Чому потім не дозволили йому молитися у монастирі, а відправили монаха в село.
За що приклеїли інокам ярлика "ворог народу", за що судили, в тюрми саджали, виписували, вивозили, виганяли? Із двохсот монахів залишилося тільки двадцять, - то де вони поділися, за що постраждали? Знайте! За чистоту віри! За дім Божий, за свій дім, за обитель преподобного Іова. А гнали їх, мучили ваші ж попередники, прикриваючись гуманністю, будівництвом світлого комуністичного майбутнього. Це ж вони, про це в Почаєві всі добре пам'ятають, за одну ніч розібрали 300-літню трьохкупольну каплицю Олександра Невського, а в забраному у Лаври будинку (колишньому монашеському готелі, тепер там Духовна семінарія) розмістили музей атеїзму. І з цього сатанинського центру за високу платню травили душі і старшим, і дітям, паплюжили Святу Лавру. А у святкові дні так звані "патріоти" - комсомольці, комуністи стояли на воротах і слідкували, а то і не пускали, хто йшов у Лавру. Було і таке: в центрі міста на видному місці на причепах кіно безплатно "крутили", щоб тільки відвернути людей від Святої Лаври. Керівники Музею в образі Андріюка та Сторчика разом зі своїми співробітниками (науковцями в лапках) все щось писали, оббріхуючи, як і тепер, на сторінках тодішньої радянської преси святу гору і насельників її. Чого добивалися вони? А чого добиваються нинішні писарі?
Перевертень Андріюк уже на початку 80-х років хотів, навіть, возвести два висотних будинки перед Лаврою у саду, щоб закрити її від людей. Раби-люцифери запланували були ще і танцювальний майданчик в лаврському саду, а потім і великий свинокомплекс. Братія не терпіла, не мовчала, стукала у двері від найнижчих до найвищих інстанцій, щоб тільки не здійснили своїх планів безбожники.
Не вдалося. Обійшлося тільки невеликим телятником на монастирській економії, як і не вдасться нині реалізувати безбожні плани, бо, крім людського розуму, є ще вищий розум - сила і воля Господня, є заступники гори Почаївської.
Історія вчить, що на всіх, хто протягав чи протягає руки до Святині, збувається заповіт Анни Гойської, фундаторки монастиря на цій горі: "...на всяком таковом, кто только нарушил бы в чем-либо волю мою ко вреду того монастыря, да пребывает анафема и всякое неблагословение с проклятием..."
Не просто було в ті часи устояти, багатьох і захопило світле комуністичне майбутнє - не потрібно було думати про душу, за її спасіння, хоч Господь нагадував, творив чудеса. Ще пам'ятають у Почаєві, як Ічанський - перший секретар райкому партії, - закриваючи Монастир-Скит, із словами: "Якщо є Бог, то нехай забере у мене найдорожче", зривав з стін Скитських храмів ікони. І Господь забрав. Через дві години він отримав телеграму з повідомленням про загибель дочки під час дослідів в хімічній лабораторії Львівського наукового інституту. Після похорону богоборець в Почаїв більше не показувався...
Ще один з співробітників КДБ, заручившись обіцянкою перед органами влади закрити монастир, помутився розумом і застрілився власним пістолетом.
Якщо все те ви забули, то нагадуємо, а коли не знали, то знайте, робіть певні висновки. Схаменіться. Всім здравомислячим зрозуміло, що, прикриваючись ура-патріотизмом, ви зводите наклепи на Лавру, на іноків, але яку ж ціль переслідуєте, чого хочете? Тоді ми були ворогами Радянського Союзу, а тепер, виходить, вашими? Але як і тоді, так і тепер ми служимо Богу, а вам, знайте, служити ніколи не примусите.
Ви виставляєте нам цілий ряд претензій: найперше вас болить духовна єдність з Руською Православною Церквою; ви не розумієте служб на церковнослов'янській мові; вам хочеться державні гімни в церкві чути, - то, може, ще й запропонуєте прапор замість хоругв? Вам, навіть, проповіді, виголошувані нами на українській мові, вчуваються на російській. Не бувши в нашій сім'ї, не спілкуючись з нами, ви звідкись взяли, що насельники - москалі. І, нарешті, звідки ви взяли, що Московський Патріархат, якому підпорядкована Українська Православна Церква, має наміри перебрати у власність нашу Лавру? Особливо "стурбовані" депутати з фракції "Наша Україна" в обласній раді. То підніміть, шановні, документи і вдумливіше вчитайтеся: "...заявляєм, Московская патриархия не имеет никаких притензий на какое бы ни было движимое или недвижимое церковное имущество Украинской Православной Церкви". (Олексій II Міністру Юстиції п. Онопенку В.В. від 29.12, 1993р.№ 1388).
А ще краще було б, якби ви зайнялися вирішенням злободенних питань народу нашого, який губить свою моральність десь на закордонних теренах заробітчанами. Ми ж своє нелегке призначення не міняємо, монаший подвиг смиренно несемо, щодень возносячи молитви до Господа і за вас, грішних, і за землю нашу, і за народ. І носимо один і той же клобук і не міняємо, як ви свої шапки, в разі зміни влади чи державного устрою.
Важко устояти в чистоті, в правді, в істині. Важко тому, хто немає віри в Бога, а живе надією на власні сили. Тому-то так мало монастирів, так мало іноків - хоча бажаючих багато. Приходять, щоб уникнути багатьох мирських проблем, та не витримують випробувань - іскусу. Із послушників тільки один процент залишається нести непростий подвиг монаха. І все це по волі Божій, а ви, свідомо, а може і ні, та скоріше, що ні, ідете проти волі Його, ускладнюючи і без того важкий життєвий подвиг іноків, на який ніколи і не відважилися б. І грішите, накликаючи на себе гнів Божий. Схаменіться! Ваш "патріотизм" - це справжнісінький наклеп на ні в чому невинних молитвеників, і це великий гріх.
Патріоти, а чи богоборці, схаменіться! (Архім. Апелій Станкевич, чотири рази судимий і тричі ув'язнений за Почаївську Лавру в 60-70 роках)
