Олександр НЕКРОТКонституційний Суд України визнав легітимність парламентської коаліції "Стабільність і реформи", сформованої не лише фракціями Партії регіонів, КПУ та Блоку Литвина, а й "зрадниками", які покинули фракції новоутвореної жорсткої опозиції (скорочено – ЖОпи) – БЮТ і НУНС.
Ясна річ, представники ЖОпи як зчинили лемент, що, мовляв, коаліція є нелегітимною, так і будуть репетувати – хтось все одно повторюватиме, як папуга, "нелегітимна", а хтось усього-навсього "ставитиме під сумнів"...
А хочете, Читачу, думку мудрої людини почути?
"– Конституція України, починаючи з 2004 року, неодноразово правилася на користь кон'юнктури і чинної влади. Усе почалося за Ющенка, з третього туру виборів, який, власне, і дав йому перемогу. Після цього заяви з боку нинішньої опозиції, яка вчора була владою, про те, що щось там нелегітимне, не витримують серйозної критики.
Весь шлях таких політиків як Ющенко і Тимошенко був вистелений різного роду компромісами з Конституцією, спробами обійти або переробити закони. (Жирний шрифт тут і далі від "Української альтернативи" – О.Н.) І правило, за яким коаліцію створюють лише фракції, а не діючі депутати, – ця норма в українському законодавстві з'явилася саме завдяки Ющенку в 2007 році.
Після цього фарисейством виглядає спроба засумніватися в тому, що сама ж Верховна Рада може змінювати порядок формування коаліції, оскільки мова йде все-таки про головне питання – легітимність самого парламенту.
Я взагалі вважаю, що в Україні украй заплутана і надзвичайно ускладнена схема формування коаліції, створена спеціально для того, щоб поставити одних у вигідне, а інших у невигідне становище. Ті, хто добивався такого роду змін в українській Конституції, якось не дуже далеко дивилися і вже точно аж ніяк не чекали, що самі опиняться в ролі людей, на яких приміряють експерименти над Законом.
Тому я не маю великого співчуття до їхніх спроб розвалити уряд Азарова. Україна зараз у такому становищі, що ця боротьба вже перестала бути боротьбою з Азаровим або Януковичем. Вона стала боротьбою проти України – як держави, яка знаходиться в надзвичайно важкій ситуації. Казна порожня, розкручується спіральна інфляція, грошей немає, як немає і цілковитої довіри з боку партнерів на Заході і Сході, і в цей момент із особистих спонукань Ющенко або Тимошенко займаються обструкцією будь-яких зусиль влади щодо виведення країни з кризи.
Хоча ще зовсім недавно вони самі таврували будь-яку критику з боку опозиції – поганих українців, що не розуміють, у якому скрутному становищі знаходиться держава. Де ж їхня послідовність або хоч би мінімальна політична порядність?"
Кінець цитати.
Це – з інтерв'ю "ForUm'у" директора Інституту країн СНД Константіна Затуліна.
А автор (чи то, один з авторів) блога Українська альтернатива має багато чого додати.
"Де їхня мінімальна політична порядність?" – питається Затулін.
Чого нема, того нема. І не передбачається.
Пригадуєте, Читачу, слова Ніколая Азарова: "Чья бы корова мычала, а ваша молчала!"?
Якщо не помиляюсь, Ніколай Яновіч їх промовив у контексті бютівських звинувачень у якихось "фальсифікаціях" під час президентських виборів. Він заявив, що під час другого туру Тимошенко використовувала адмінресурс, що відсоток тих, хто проголосував на дому, в західних областях удвічі вищий, ніж у південно-східних, що на Тернопільщині був якийсь неймовірний "наплив виборців" перед закриттям виборчих дільниць...
І бютівці кричали, що з боку переможця виборів фальсифікації були, а переможеної – не було.
І хотіли, щоб їм повірила вся країна.
Проте "мычание вместо молчания" – для "іржавих" і "чирвових" майданоїдів то є цілком звичний та один з улюблених методів політичної боротьби.
Якщо Віктор Ющенко, будучи діючим справжнім Українським Президентом, п'ять років торочив то про європейську, то про євроатлантичну інтеграцію України, – це, на думку майдаунів, не загрожувало Україні втратою суверенітету. Байдуже, на яких умовах "інтегруватись" – хоч би й із 1000-відсотковою здачею національних інтересів! А як тільки віце-прем'єр-міністр Володимир Семиноженко сказав про можливість створення союзу України з Білоруссю і Росією – то одразу зчинився ґвалт про загрозу втрати суверенітету.
Якщо Ющенко підписує указ про присвоєння Степану Бандері Героя України, від якого (указу) перевертаються в домовинах мільйони захисників Батьківщини від фашизму, розриваються серця й у живих ветеранів, і в родичів загиблих та померлих переможців у тій страшній війні, – то "Степан Бандера об'єднує Україну" (фраза свободівки Ірини Фаріон). Якщо ж Януковича закликають відновити історичну справедливість та усунути націоналістично-неофашистські перекоси попередньої влади, то: "Це реванш антиукраїнських сил. Це реванш бездержавності. ...Там, де переміг Янукович, можна провести такі рішення. Я не знаю, чи усвідомлює це Президент, що це абсолютно "розріже" Україну навпіл" (коментар "нашистки" Лілії Григорович).
Якби Конституційний Суд не визнав легітимності створення коаліції "Стабільність і реформи", то його судді – чесні та порядні люди, які не беруть ніяких хабарів. А після того як КС згадану легітимність визнав – то вони, як заявляє дехто з "чирвових", "злочинці" і, мабуть, таки отримали по мільйону доларів (звісно, за винятком тих, хто не підписав відповідне рішення)!
І так у всьому: націоналісти, "націонал-патріоти", "національно свідомі українці" – демократи і євроінтегратори, тому вони хороші, а їхні опоненти – недемократи, непатріоти, "п'ята колона Москви", "антидержавники", погані...
Допоки?
Допоки трохи менше половини тих, хто ходить на вибори, буде вірити "мычанию" майданутих і голосувати за них?
Чи не годі якщо не заткнути пельку їхній корові, то хоча б перестати слухати її мукання? Як Ви думаєте, Читачу?
